Буркут

Буркут - найдавніша польська бальнеологічна здравниця. Найкращі свої часи Буркут-курорт пережив у 20-х роках ХІХ ст. В ті часи там було збудовано більше 15 вілл. Курорт був зруйнований австрійським військом у 1848 році під час придушення революційних заворушень. У 80-х ХІХ ст. роках курорт ожив, але подальший його розвиток було перервано Першою світовою війною. Планувалось прокладання дороги Гринява - Копілаш, але ці плани лишились проектами. Основний потік відпочиваючих добирався до Буркуту традиційним плаєм з с.Гриняви через перевал Ватонарку і полонину Лукавицю.

Верховинське село Буркут розташоване в мальовничій місцевості, яка так приваблювала Лесю Українку. При в'їзді до нього дзюркоче Буркут - джерело мінеральної води. Трохи вище від джерела стоїть будинок Чивчинського лісництва, на стіні якого - меморіальна дошка. Під барельєфом напис: „У селі Буркут в серпні 1901 року жила видатна українська письменниця Леся Українка”. Село лежить на дні глибокої долини на висоті 1012 м над рівнем моря і оточене лісистими схилами гір. В селі - Буркутське і Явірницьке лісництва. На жаль, будинок, у якому проживала Леся Українка, не зберігся. Він був трохи вище Чивчинського лісництва.

Під горою є мінеральне джерело, з якого Леся Українка пила цілющу воду. М'який клімат, свіже гірське повітря, настояне на хвої, чарівна природа поліпшили стан її здоров'я. Звідси вона писала батьку: „Навкруги лише дерева і папороть, пташки співають, Черемош шумить, а з ним наперебій той самий залізистий потічок, який Буркутом називається… Якщо я тут не поправлю здоров'я, то вже не знаю, який мені ще клімат потрібен”.

Леся Українка і тут продовжувала працювати. Саме в цьому куточку Карпат народилися цикли поезій „Хвилинки” і „Ритми”.

Сюди до Лесі Українки приїжджав Іван Франко. Мандрівка залишила помітний слід у його творчості, завдяки чому з'явився цикл „Буркутські станси”. З центральної частини села путівець в'ється уздовж потоку на полонину Луковець (1506 м). Саме через неї поетеса поверталась з Буркута у Вижницю. Її шлях пролягав через село Гриняву, Довгопілля і далі через Кути.

Нижче села річка тече у вузькій долині. На лівому березі, біля самої води, проходить автодорога Верховина - Буркут.

На лівій притоці Чорного Черемошу р. Шибена, в 7-8 км від її гирла розміщене мальовниче водосховище. Розташоване у вузькій і глибокій долині, оточене зеленню лісу, невеличке голубе озеро надзвичайно гарне. В долині цієї маленької річки розташований присілок Шибени. З гирла р. Шибени починається дорога, яка через полонину Веснарка приводить на вершину гори Піп Іван Чорногірський, проходячи біля озера Марічейка. Це стара дорога, якою підвозили всі будівельні матеріали для спорудження обсерваторії на вершині, а потім для її обслуговування. Вона й тепер в доволі непоганому стані, лише після лісової зони є декілька зсувів.

Нижче від гирла Шибени - поріг Берди, досить складна водна перешкода. За ним - велике село Зелене, яке довго тягнеться уздовж Чорного Черемошу.

Досить складний поріг розташований в гирлі лівої притоки Дземброня. Звідси, через село Дземброня найкоротша дорога на Чорногірський хребет. Ця стежка дуже мальовнича, з самої долини проходить полонинами, з яких відкриваються чудові гірські пейзажі.

Від гирла р. Бистрець починаються каскади порогів Гуки, а в долині Бистреця розташоване однойменне невеличке село.

За Гуками, в селі Красник річка трохи заспокоюється, долина розширюється, відкриваються чудові пейзажі гірських хребтів. Видно частину Чорногори з вершиною Піп Іван, Смотрич з відрогом Вухаті Камені, інші вершини.

Гора Чивчин, 1766 - одна з небагатьох вершин Українських Карпат, де є виходи порфіритів - найдавніших порід вулканічного походження.

Для Чивчинського хребта характерним є наявність субальпійського поясу полонин, протяжність яких - дуже велика і в Українських Карпатах поступається лише Гринявським горам. Для південної частини чивчинського хребта та для Гриняв характерна асиметрія північного (пологий) та південного (крутий) макросхилів.

Ще однією особливістю чивчинських верхів є часті скали-останці, так звані Баби, висота яких досягає 10-ти метрів.

Полонина Палениця в Чивчинах є найвищим плоскогір'ям України.

Чивчинський хребет Чорний Діл, який простягся від устя Сарати в Перкалаб, відомий вертикальними печерами, найглибша з яких - шахта глибиною понад 30 м.