Історичний нарис про гуцулів
Там де височіют прекрасні, зелені гори Карпати, де в’ются кристално чисті потоки, ріки, де ніжний вітерец пестит зелені трави верхів, в самій середині цієї краси знахдится Гуцулщина . Це малвничий край оспіваний в піснях, це край про який написано багато легенд, оповідан, розповідей. Мешканцями цієї дивовижної землі є гуцули – славетний народ.
Є декілка версій походження назви «гуцул»:
Найправдоподібніше назву «гуцул» виводити з імені Гецило. Княз Гецило був сином Провини, братом князя уділного Ростислава, держава якого 864року розширилас як у Північній так у Південній Моравії, зайнявши сучасні Чехію, Моравію, Словенію на Уграх, а також Сербію над Дунаєм.
Можна також вважати назву гуцулів, як горян, що мешкають найвище в Східних Карпатах, виводить від слів горул, горал. А це відповідно, співзвучне з словом грули. Тоді появу гуцулів на обрії нашої істрії виводили б від герулів, тобто сягаючи аж 9 століття.
Безсторонно розглядаючи звичаї, що й нині існують у гуцулів, бачимо багато схожого зі звичаями у давніх Норвегії та Скандинавії, особоиво із великодними ззиченнями з острова Рюгена. Додамо й оте замилування скелями, надзвичайну відвагу при поводженні зі сплавом дерева, також їхню одвічну тугу за далекими нині скелями і морем, вітання на своїх полонинах появи світанкової зорі. Отож можна припустити, що гуцули не прийшли до Карпат від гір Тібетских, тобто зі сходу на захід при загальному переселенні, а від північного заходу до сходу, з Норвегії і Скандинавії.
Гуцули це ті, хто сам себе або інші їх так називають, місцевість, де поважається ця назва.
Справжній гуцул гордий своєю назвою, і якщо хтось йому учинить зле, може стерпіти, але хай хтось спробує сказати : «Мой, ти, бойку». Тоді , він з нахмуреним чолом відкаже: «Я не бойко, але я гуцул». І це має своє певне значення .
У давні часи, коли гуцули обирали для свого осідання околиці Чорногори, вони не були великим народом. Гуцули, що зайняли схили Східних Карпат, були лише дрібкою якогось великого народу. Ймовірно, то були кілька сімей або родів. Про це свідчать перекази, у яких йдеться про 7 хат в околицях Чорногори, що належали істинним гуцулам. Немає певності, що ті 7 хат означають саме 7 халуп, а не 7 родів, чи й, може 7 високих гір, над якими розташоване Жаб’є.
Гуцули розповсюджені на схід і захід від Чорногори, не віддалюются від гір і скель, бо люблять краєвиди, просторі околиці, смереки й клекіт води. Отож, хоч їм і доводиться бувати у містах, однак осідають там неохоче. Без зайвих роздумів, столицею гуцулів можна назвати Верховину (Жаб’є.)
Про характер та поведінку гуцулів можна писати багато, та ось деякі риси образу, які притаманні нинішнім гуцулам. До них належать їхні гостинність, гонор, гордість за свій народ. Правда, гордість – то уже традиційне. І переходить вона скоріше у пихатість. А що гостинні гуцули, то це визнає кожен, хто звідав їхні околиці. Амбітність гуцула така глибока, що до іншого про себе мовить у множині. Хто ж уміє підтримати його оту амбітність, то може сподіватися на найвищі жертви з боку цього народу. Крім того, гуцул є відвертим, не має підступності, запримітити можна хіба у мисливців, але ж хитрість притаманна усім стрільцям. Гуцул також завжди веселий, навіт не зважаючи на голод і холод. Він є акуратним у домі, в убранні навіть вигадливим.
Будова тіла у гуцулів є сміливою і веселою, як і в інших народів, над якими не тяжіло ярмо неволі. При тому вони є сильними і кремезними, як і личит справжнім горянам. Гуцули, звичайно вважаються слов’янами. З обличчя вони смагляві, блондинів поміж ними мало, а рудих і взагалі не зустрінете.
Гуцули мают чимало різних звичаїв, як суто родинного харакреру, так і громадського. Вони значно різняться від звичаїв інших народів.